Тамара Марценюк: «Жінок надмірно опікають. Держава захищає жінок, вказуючи їм, що робити»

Тамара Марценюк: «Женщин чрезмерно опекают. Государство защищает женщин, указывая им, что делать»

В українській юридичній термінології прийнято використовувати дещо інше визначення, замість гендеру. Навіть у нашому ключовому законі слова «гендер» просто немає. А що ж є? Які права чоловіків і жінок захищаються законом, а над чим ще варто попрацювати, поділилася доцент кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт з гендерних питань Тамара Марценюк на відкритій лекції «Ґендерна політика України і виклик євроінтеграції.»

Права чоловіків і жінок в українському законодавства

На прикладі Європейського союзу ми можемо бачити, як зараз розвивається гендерна політика. Це не швидкий процес, так і країни ЄС відрізняються між собою. Формально Україна — країна з високим правовим забезпеченням гендерної рівності, особливо у порівнянні з країнами СНД. У статті 24 Конституції України йдеться про забезпечення рівності між чоловіками і жінками. Хоча є і проблемні моменти. Для держави батьки — це тільки мати. Про материнство в законодавстві кажуть, про батьківство — ні. А це та ж дискримінація.

В Україні в 2005 році був прийнятий закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Наша країна стала однією з перших, у кого є такий закон. Його приймали близько 6 років, у ньому ні слова «гендер». Але в самому тілі закону є визначення «гендерна рівність», «сексуальне домагання». Відповідно до статті 17 роботодавцю забороняється в запиті вказувати на стать співробітників, яких він хоче взяти на роботу. Забороняється в інтерв’ю запитувати особисту інформацію про плани на одруження або народження дітей. Роботодавець зобов’язаний забезпечувати рівні можливості для жінок і чоловіків поєднувати сім’ю і роботу. Також начальник повинен боротися з погрозами сексуальних домагань. Але, на жаль, закон лише декларативний. Він дуже рідко працює, тому що інші закони не узгоджені з ним.

Шахтарями жінкам не бути!

Трудові права в Україні дуже патерналістські. Жінок надмірно опікають. Держава захищає жінок, вказуючи їм, що робити. У трудовому законодавстві є цілий розділ під назвою «Праця жінок». Наприклад, жінку не можна відправляти у відрядження, якщо її дитині не виповнилося три роки. Тобто у дітей фактично не існує батьків, з якими їх можна залишити. У список заборонених професій для жінок, затверджений міністерством охорони здоров’я України, входять такі спеціальності, як: шахтар, водолаз, водій, машиніст метро, лісоруб і інші, пов’язані з «важкою фізичною працею» або «небезпечними для життя умовами праці».

Жінки, які зараз воюють в АТО — ніхто для держави. Вони — добровольці. Вони не мають права сісти за кермо важкої техніки, посилаючись на статті Трудового кодексу. Таким чином, жінки страждають від цієї надмірної захисту. Як і чоловіки.

Чому ми говоримо в першу чергу про трудовому законодавстві? Тому що ринок праці — ключовий момент у гендерних питаннях. У нас є ряд державних програм, які працюють в цій сфері. На жаль, на них виділяють дуже маленький бюджет, тому вони працюють завдяки громадським ініціативам і організаціям.

Куди ми рухаємось і що ж робити?

Прогрес безумовно є, хоча ще існує багато негативних моментів у пошуку рівності чоловіків і жінок. Коротко позначу позитивні і негативні моменти в цьому русі вперед.

Плюси:

  • наявність нормативно-правової бази;
  • механізм забезпечення роботи законодавства;
  • присутній гендерна політика в діяльності ряду міністерств;
  • розвивається гендерна освіта;
  • діє безліч громадських організацій, які вирішують гендерні питання;
  • відкрито 5 гендерний кафедр по всій країні;
  • система попередження гендерного насильства.

Часто все це не системно, не на державному рівні, а в рахунок фінансування іноземних організацій.

Проблеми:

  • відсутність політичної волі для реалізації гендерних змін;
  • жінка мало представлена у громадської і політичної життя;
  • стереотипи та упередження;
  • високий рівень сегрегації на ринку праці (на 30-40% жінки отримують меншу зарплату);
  • недостатня правова проінформованість (практично не звертаються до суду за образи, зафіксовано лише одне звернення до суду за сексуальні домагательства).

30% жінок у вищих ешелонах влади, за статистикою, забезпечують кращий розвиток соціальної політики. За кількістю політиків-жінок у парламенті Україна знаходиться на 105 місці у світовому рейтингу. Лише 12% жінок у Верховній Раді. Ми поліпшили свої показники з 10 до 12%. В Україні на даний момент діє депутатське об’єднання «Рівні можливості», але не багато партій включають у свої програми гендерні питання. Це співтовариство жінок з різних партій, які намагаються лобіювати жіночі політичні амбіції. [contextly_sidebar id=»RVKU3VLEFUa1Ok9N3K7BeoGkiww5Lh2b»]

Вища освіта в нашій країні, в основному, отримують жінки. Набагато більше жінок, ніж чоловіків, захищають кандидатські дисертації, але от з докторантурою питання інакше. Та працюють жінки, в більшості своїй, виконуючи менш престижну, обслуговуючу роботу. Жінка — берегиня, мати і натхненник, але не політик.

Що робити

  • доопрацювати законодавство;
  • прийняти Конвенцію ради Європи про попередження насильства;
  • збирати щорічні статистичні дані щодо гендерних питань (чесна і якісна статистика допоможе, як виявити проблему, так і боротися з нею);
  • забезпечити солідарність громадянського суспільства (без підтримки громадськості жодна ініціатива працювати не буде);
  • підняти питання про позитивні санкції для парламентських партій (додатково фінансувати ті партії, які беруть у свої ряди жінок);
  • включати гендерні аспекти в законодавство: розглядати освіту, роботу та інше, з точки зору рівності статей.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code