П’ять театральних прем’єр напередодні Нового року

Пять театральных премьер накануне Нового года

Олег ВЕРГЕЛІС, театральний критик ексклюзивно для WoMo.

До Нового року залишається всього нічого – півтора місяця. А «після» Нового – відразу дев’ять вихідних. Цей період наповнений не тільки передсвятковими клопотами і військовими тривогами, але і бажаннями не пропустити те найкраще, що може з’явитися в українських театрах. Які нові вистави варті уваги і строгих самотніх інтелектуалів, і дружних сімейних підрядів, і навіть колективних виходів у світ?

 

1. «КОРІОЛАН»

Прем’єра від модного і постійно резонуючого в ЗМІ режисера Владислава Троїцького на сцені залу Политтеха (листопад). Жанр – сучасна опера. Драматургічна основа – твір У. Шекспіра. В рамках задуманого циклу «Нова опера» пан Троїцький вирішив не тільки «розважати», але і просвіщати сучасного глядача-слухача, спрямовуючи його в русло актуальних сценічних тенденцій. Імпульсом для нинішньої опери став британський фільм «Коріолан» (театральний проект, що перетворився згодом у кіноверсію). Ну і, звичайно, важлива актуальність теми: герой повертається з війни і розуміє, що такі герої в мирному житті не потрібні, вони «не актуальні». Критики відчувають особливі сподівання у зв’язку з прем’єрою. Адже недавній вимушений відхід Ст. Троїцького з Дитячого музичного театру на Подолі став не тільки гучним скандалом, але і серйозною драмою завершується театрального року. Пішовши з «Детмуза», активний Троїцький (творець «Гогольфесту» і «Даху»), природно, не пішов з «музики», яка постійно звучить в його душі й на сцені.

2.«СПЕКА»

Новий спектакль одного з найкращих сучасних українських режисерів Андрія Білоуса — на Микросцене Київського Молодого театру (грудень). Андрій Федорович «не відрікається, люблячи» від своєї магістральної лінії в мистецтві, що передбачає дослідження властивостей пристрастей людських і чуттєвої основи внутрішнього світу героїв. І ось на цій лінії – Бунін, видатний російський класик, лауреат Нобелівської премії. Кілька його оповідань про кохання стануть основою «Спеки», від якої будуть чуттєво знемагати персонажі. Бунінські герої – студенти Театрального університету, учні Білоуса та Н.Рушковського. Особливість вистави – це його «формат», тобто просторове рішення, так як режисер розміщує бунинских закоханих у вузьке обмежений простір микросцены, щоб кожен їх зітхання був почутий і краще відчути глядачем. А таких у новому залі (на Микросцене) поміщається не більше 40 чоловік. Так що квитків на «Жару» не дістати.

3. «ХАЗЯЇН»

Прем’єра від Національного театру імені Івана Франка на основі безсмертної української класики – п’єси В. Карпенка-Карого (листопад). Жанр позначений як комедія. Але в головній ролі капіталіста-узурпатора Терентія Пузиря – серйозний драматичний артист. Це Петро Панчук, один з улюблених акторів Б. Ступки, лицедій, встановив своєрідний рекорд – він тричі зіграв на театральній сцені Тараса Шевченка (в різних проектах). Судячи з усього, публіці не варто налаштовуватися на «веселощів годину», оскільки Панчук звик до серйозного аналізу своїх героїв. На мій погляд, він навряд чи стане бичувати свого узурпатора засобами помітною викликає сценічної сатири… Навіть не сумніваюся: його персонаж буде страждати і воздевать руки до неба, тому що йому є що втрачати – адже пролетаріат хоче » відтяпати «все, що нажито непосильною працею. Яка ж тут комедія? Справжня трагедія: був принцом – став убогим…

4. «ЖІНОЧА ЛОГІКА»

Чергова вистава для сімейного перегляду від Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, передбачувана тема якого: «всі чоловіки – козли!» (листопад). Автор п’єси – відомий український письменник і драматург Анатолій Крим, один з недавніх стовпів письменницької Спілки. Це захоплений театром людина, він любить придумувати акторам бенефісні виходи і яскраві репризи. Наприклад, з успіхом в цьому ж театрі йде його п’єса «Дзвінок з минулого». У новій постановці головна героїня – самотня жінка, яка бажає познайомитися. І ось знаходить відразу двох. Та яких! І тут вже їй непросто вибрати: між розумним і красивим… Тут просто анекдот про мавпу: «А мені хоч розірвися!». Режисер проекту – Тамара Антропова, куратор проекту – сам Едуард Митницький. У виставі зайняті: Ірина Мельник, Тетяна Круликовская, Світлана Штанько та інші. Ця постановка продовжує теперішню магістральну репертуарну лінію лівобережного театру – жіночі страждання в складний касовий період: «Чого хочуть жінки?», «Чотири причини вийти заміж», «Ідеальна пара», «З коханими не розслабляйтеся».

5. «АНТИФОРМАЛИСТИЧЕСКИЙ РАЙОК»

Одна з потенційно скандальних прем’єр минає – але на цей раз треба їхати у Львів (листопад-грудень). У тамтешньому театрі імені Лесі Українки вирішили різко відійти від штампів і стереотипів, створюючи театр «нових форм». Хоча і ці форми вже давно не нові… Музичний твір Д. Шостаковича – для чотирьох басів, читця, хору і фортепіано. Створювалося воно довго і важко, близько 20 років. Вперше виконали у Вашингтоні в 1989-м. В цій музичній сатири є бажання висміяти окремих творчих діячів. Сатира в СРСР проходила через жорсткий прес цензури. Тому бідний Шостакович так і не насолодився офіційною прем’єрою. Режисер Олексій Коломійцев рік тому збирався влаштувати цей же «Райок» для Полтави, де колись служив головним режисером. Міські чиновники і театральні консерватори тоді запідозрили в музиці Шостаковича щось провокаційне – і спектакль закрили! Але режисер виявився упрямцем. І реалізував свою ідею вже на львівській сцені, запросивши в проект музикантів з різних міст України. Згідно сюжетної лінії (яку режисер може і викривити), дія «Райка» відбувається в якомусь палаці культури, де зібралися творці браво обговорюють тему «Реалізм і формалізм у музиці». Відповідно, кожен виступаючий – це ще та «арія заморського гостя». Так що всі любителі нереалистического, синтетичного, поставангардного, сумбурно-музичного театру – повинні вирушити до Львова. Там є не тільки послухати, але і що подивитися – навіть поза театру.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code